5 травня директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза», голова комітету з питань промислової модернізації  ТПП України Володимир Власюк долучився до круглого столу «Імміграція для відновлення: як Україні закрити дефіцит кадрів і зберегти безпеку», де представив аналітичне бачення взаємозв’язку демографічних процесів, продуктивності праці та потреб економіки у робочій силі.

Захід був присвячений обговоренню проєкту Стратегії державної міграційної політики України до 2035 року. У центрі дискусії — питання керованої імміграції як інструменту економічного відновлення в умовах демографічного скорочення та зростаючого дефіциту робочої сили.

Учасники обговорювали, якою має бути державна політика залучення працівників — від пріоритету повернення українців до створення прозорих механізмів імміграції та інтеграції. 

У своєму виступі Володимир Власюк зазначив, що міграційна стратегія має бути тісно пов’язана з економічною. Вона повинна давати відповідь на питання: скільки нам потрібно працівників, яких кваліфікацій і де їх знайти.

Пояснюючи масштаб виклику, він звернувся до демографічних даних. За його словами, Україна вже сьогодні стрімко втрачає людський капітал і фактично програє глобальну конкуренцію за нього. «За українців іде шалена боротьба. І, на жаль, поки що це гра в одні ворота», — зазначив він.

Ці процеси мають чітке числове відображення. Якщо на початку 2022 року на підконтрольній Україні території проживало понад 36 млн осіб, то станом на початок 2026 року — вже близько 29,5 млн. Загалом чисельність населення України скоротилася до приблизно 39,5 млн, з яких близько 7 млн — це трудові мігранти та біженці, а ще понад 3 млн перебувають на тимчасово окупованих територіях.

При цьому, як підкреслив експерт, найшвидше скорочується саме працездатне населення — приблизно на 22,7% проти 18,5% загального скорочення. Це означає, що економіка втрачає не просто людей, а людей, які створюють додану вартість.

На цьому тлі Володимир Власюк запропонував змінити сам підхід до оцінки економічних перспектив. Ключовим фактором є не лише кількість працівників, а їхня продуктивність. Саме вона, за його словами, визначає реальний масштаб економіки.

«Обсяг економіки — це кількість зайнятих, помножена на продуктивність праці. І саме цей фактор сьогодні є ключовим для розуміння економічної політики», — зазначив він.

Україна, за його оцінками, суттєво відстає за цим показником від сусідніх країн. Зокрема, у переробній промисловості продуктивність праці становить близько 17,3 тис. доларів доданої вартості на одного працівника, тоді як у Польщі — 44,7 тис. доларів. Саме це відставання визначає як рівень зарплат, так і конкурентоспроможність економіки загалом.

Водночас у цьому відставанні закладений і потенціал. За словами експерта, підвищення продуктивності праці дозволяє говорити про можливість подвоєння або навіть потроєння ВВП без пропорційного збільшення кількості працівників.

Ця логіка безпосередньо впливає на оцінку потреб у робочій силі. У межах дослідження було змодельовано два сценарії розвитку до 2035 року — зі зростанням продуктивності та без нього. Різниця між ними — принципова.

Якщо економіка працює над підвищенням продуктивності, дефіцит кадрів становитиме близько 1,247 млн осіб. Якщо ж ці зміни не відбудуться, потреба у працівниках зросте до 4,819 млн осіб.

«Без підвищення продуктивності праці дефіцит буде майже в чотири рази більшим», — підкреслив він.

Окрему увагу він приділив структурним змінам економіки, які мають стати основою для зростання. Йдеться передусім про розвиток переробної промисловості — її частка у ВВП має зрости з нинішніх 8,3% до приблизно 13,5%. Паралельно зростатиме роль будівництва, що пов’язано з масштабною відбудовою, а частка державного сектору поступово скорочуватиметься.

Такі зміни означатимуть перерозподіл трудових ресурсів між секторами і потребу в нових навичках для значної частини працівників.

Водночас, за словами експерта, Україна має і внутрішні резерви. За оцінками, близько 2 млн осіб працездатного віку на підконтрольній Україні території  не залучені до економічної діяльності. Ще приблизно 1,6 млн осіб — це потенційний ресурс серед українців, які перебувають за кордоном і можуть повернутися. Сумарно цей резерв становить близько 3,7 млн осіб.

«Це та цифра, з якою має працювати державна політика», — зазначив Володимир Власюк.

Ключовим фактором для повернення людей він назвав рівень заробітних плат, який напряму залежить від продуктивності праці.

«Якщо зростання продуктивності і зарплат не буде, українці навіть після завершення війни залишатимуться за кордоном, бо там умови кращі», — наголосив він.

Підсумовуючи, він підкреслив, що питання дефіциту кадрів не може вирішуватися лише за рахунок імміграції. Воно потребує комплексної економічної політики, яка поєднує інвестиції, структурні зміни, підвищення продуктивності та роботу з внутрішнім трудовим ресурсом.

«Рішення питання працівників залежить від економічної політики», — резюмував він.

Участь у круглому столі стала частиною ширшої експертної дискусії щодо формування державної міграційної політики, яка має забезпечити баланс між потребами економіки, можливостями внутрішнього ринку праці та залученням зовнішніх ресурсів.